Освітяни з Полтавщини допомагали будувати фортифікації для військових на Донеччині

У червні група освітян із Кременчуцького регіону вирушила до Донецької області, щоб допомогти українським військовим. Серед них були восьмеро з Кременчука, троє з Глобиного та один із Козельщини. Протягом двох тижнів добровольці брали участь у будівництві фортифікаційних споруд на кілька десятків кілометрів від передової. Особливість роботи полягала в тому, що траншеї доводилося рити у піску, який швидко обсипався. Про це повідомляє «Полтавська думка», що публікує новини Полтави.

«Полтавська думка» пише, що 31-річний вчитель біології Кременчуцької гімназії №7 Роман Васильченко розповів, що ідея поїхати з’явилася після дзвінка директорки школи. Він зазначив, що, хоча за професією він педагог, фізично відчував себе спроможним допомогти, і тому погодився на пропозицію.

За словами Романа, на Донеччину приїхали різні фахівці з Полтавщини – освітяни, діячі культури та мистецтва, науковці. Всі працювали по 8-9 годин щодня, із перервою на обід. Він додав, що колектив швидко знайшов спільну мову та підтримував один одного, що допомагало адаптуватися до умов.

Робота починалася з того, що трактори формували основу укріплень, після чого добровольці лопатами надавали траншеям форму, зміцнювали їх та облаштовували. Роман підкреслив, що не довелося копати все вручну з нуля, і результатом стала готова фортифікаційна ділянка.

Хоча обстрілів безпосередньо не було, чоловік зазначив, що вони чули вибухи неподалік, але завдяки безпечній відстані залишилися неушкодженими. Морально на початку було складно – перші два-три дні були найбільш напруженими. З часом, за його словами, звикання до фізичної праці та оточення поліпшило стан та сон, і робота почала сприйматися майже як звичайний трудовий день.

44-річний батько трьох дітей, учитель географії Кременчуцької гімназії №31 Павло Пугач, розповів, що не роздумуючи погодився на поїздку. Він зазначив, що волонтерить з 2016 року і завжди відчуває відповідальність перед тими, хто воює. У 2022 році під час мобілізації він намагався стати добровольцем, але його не взяли через відсутність бойового досвіду та навичок.

У 2024 році під час весняних канікул Павло пройшов тестовий рекрутинг у третій штурмовій бригаді в Києві, щоб оцінити свої сили, але фізичний стан не дозволив виконати всі завдання. Базові навчання, за його словами, допомогли впоратися з навантаженням під час будівництва фортифікацій на Донеччині.

Освітяни працювали на території, яка раніше була під окупацією. Павло зазначив, що спершу тяжко було сприйняти зруйновані будинки та наслідки війни. Для психологічної підтримки добровольці жартували у чорному гуморі. Особисто йому допомагала історія рідних – брат у Харкові, дідусь дружини у Бахмуті – і певні спогади про минуле життя у зруйнованих домівках.

За його словами, умови проживання були кращими, ніж очікувалося: він взяв із собою каремат і спальник, які не знадобилися, проте довелося облаштувати літній душ через велику кількість людей.

Павло додав, що допомога військовим з облаштування фортифікацій тривала ще з квітня, і до складу добровольчих бригад входили працівники Полтавської філармонії, водоканалу та майстри полтавських ПТУ. Організацією поїздок та розселенням займалася Полтавська ОВА, час від часу переміщаючи бази для безпеки учасників.