Втрачений навесні, знайдений в червні: Олег Котов, 4 роки в полоні, повернувся навіки.

Життя, обірване тортурами: Олег Котов помер після чотирьох років російського полону

У одній із київських лікарень наприкінці липня перестало битися серце 60-річного Олега Котова. Колишній поліцейський з Харківщини, він провів чотири роки у руках російських загарбників, переживши нелюдські тортури, побиття та хворобу. Його вдалося повернути додому лише в червні цього року.

Історію жахливого полону розповів австрійський журналіст Стефан Шохер, чий матеріал з’явився на шпальтах іноземних видань.

Чотири роки в пеклі

Життя Олега Котова та його дружини в селищі Козача Лопань на Харківщині обірвалося з початком повномасштабного вторгнення. 23 квітня 2022 року, коли селище опинилося під окупацією, 56-річного Олега затримали російські солдати. За його словами, до нього підійшли п’ятнадцять військових, запитали, чи він Котов, увірвалися до будинку, забрали техніку, а самого чоловіка відвезли на найближчий вокзал.

Катування і страх

Спочатку росіяни допитували Олега про його синів. Один з них навчався в Європі, інший – працював у поліції Харкова. Олег, намагаючись захистити старшого сина, сказав, що той – будівельник. Однак, як зізнався сам Олег, військові мали документи з особистою інформацією, і було зрозуміло, що він говорить неправду.

Після цього чоловіка кинули до підвалу, де його почали жорстоко бити та катувати електрострумом. Олег не розповідав деталей знущань, але зізнався, що відчував, ніби “внутрішні органи згорають”.

Табір для заручників

Підвал на вокзалі став лише першим етапом його пекла. Олега перевезли до маленького готелю в Гоптівці, який окупанти перетворили на табір для військовополонених та цивільних заручників. Там, у великій кімнаті, п’ятнадцять чоловіків оточили його. Один з них дістав ніж і запитав: “Ну що, відрізати тобі вуха?”. Хоча Олег і не втратив вухо, на ньому залишився шрам. Росіяни не мали наміру вбивати, а хотіли “розтрощити грудну клітку”. Чоловіка били чотирнадцять людей протягом близько чотирьох годин, доки він не знепритомнів. Після цього знову застосували електрострум.

Таких знущань Олег зазнавав майже місяць. 18 днів йому забороняли ходити до туалету. Після перебування в готелі в нього були зламані щонайменше три ребра.

Життя в наметовому таборі

Згодом пенсіонера відправили до наметового табору в Бєлгородській області Росії. Там його зустріли чергові побиття та допити. Охоронці регулярно били в’язнів кийками завдовжки 73 сантиметри. До полонених застосовували й інші форми катування: до ніг прив’язували газові балони й підпалювали їх, а також прикладали гаряче залізо до стоп.

Рак як вирок

Після кількох змін місць утримання Олег опинився у Старому Осколі. Саме там він захворів. Окупанти спочатку казали, що він задихнеться від “пневмонії”, але згодом Олег підслухав, що насправді він має рак. Попри важку хворобу, його не лікували, надавши лише кілька уколів, про вміст яких йому не повідомили. Парадоксально, але саме хвороба, схоже, допомогла йому. Його здебільшого залишили у спокої. Щомісяця дружина надсилала листи, але Олег отримав лише два з них.

Повернення додому та остання мить

У червні 2026 року чоловікові вручили форму і примусили переодягнутися. Він був настільки виснажений, що ледь справився самостійно. Українських заручників, з мішками на головах, спочатку везли годину, потім був літак і знову автобус. Коли хтось з полонених припустив, що це може бути дорога на обмін, йому відповіли: “Ніколи в житті, не будь дурнем”.

Однак українців справді повернули додому. Журналіст Стефан Шохер спілкувався з Олегом, коли той перебував в одній із київських лікарень. Він був “виснаженим до кісток”, харчувався через трубку. “Я не маю образ чи гіркоти, але [є бажання] – це зло має бути переможене”, – сказав Олег. Дружина жартувала, щоб “викликали поліцію” – старшого сина з Харкова. Молодший син не встиг приїхати до батька.

Через тиждень після розмови з журналістом Олег Котов помер.