7 тонких фраз, які сигналізують про відсутність впевненості в собі

Джерело: unian.ua

Розпізнавши ці фрази, ви зможете проаналізувати власні комунікативні патерни або краще зрозуміти почуття тих, хто вас оточує.

Впевненість у собі часто відображається в тому, як ми спілкуємося, і іноді ледь вловимі фрази можуть розкрити більше, ніж ми б хотіли. Згідно з психологією, певні вирази можуть сигналізувати про брак впевненості в собі, навіть якщо вони здаються нешкідливими на перший погляд.

Ресурс Hackspirit розглянув сім малопомітних фраз, які можуть свідчити про те, що хтось не впевнений у собі. Розпізнавши ці фрази, ви зможете проаналізувати власні комунікативні патерни або краще зрозуміти почуття тих, хто вас оточує.

1. “Я не впевнений, але…”

Упевненість у собі нерозривно пов’язана з тим, як ми виражаємо себе вербально. Однією з тонких фраз, яку психологія визначає як сигнал низького рівня впевненості в собі, є “Я не впевнений, але…”.

Ця фраза може відображати прихований страх помилитися або бути засудженим, що змушує нас перестраховуватися, перш ніж висловити свою думку або ідею. Це захисний механізм, словесна підстраховка, яку ми використовуємо на випадок, якщо наші думки зустрінуть несхвалення чи критику.

Примітно, що багато людей, яким бракує впевненості в собі, є більш компетентними та обізнаними, ніж вони самі про себе думають. 

Визнання цієї закономірності є першим кроком до трансформації. На думку філософів, свідомо вирішивши висловлювати свої думки без передмови сумніву, ми можемо почати зміцнювати сильніше, впевненіше самосприйняття.

2. “Просто”

Ще одна тонка ознака, яка може виявити брак впевненості в собі, – це зловживання словом “просто”.

Слово “просто” може прокрастися в нашу мову як спосіб зменшити нашу присутність або пом’якшити наші прохання. Наприклад, “Я просто перевіряю…” або “Я просто думаю, що…”.

Проблема цього, здавалося б, нешкідливого слова полягає в тому, що воно може непомітно підірвати наш авторитет і впевненість у собі. Це спосіб вибачитися за свої думки чи дії ще до того, як вони були зроблені.

Як тільки ми усвідомлюємо цей патерн, ми можемо почати замінювати “просто” на більш впевнену мову. Ця зміна не означає, що ми стаємо агресивними чи владними. Йдеться про визнання нашої цінності та спілкування у спосіб, який відображає нашу впевненість у собі.

3. “Це, мабуть, безглуздо, але…”

Ця фраза є прямим відгалуженням попереднього пункту. Починати висловлювати свої думки словами “Це, мабуть, нерозумно, але…” – ще один спосіб применшити значення наших ідей ще до того, як ми ними поділимось.

Тут спрацьовує глибинна психологія, в основі якої лежить страх бути відкинутим або висміяним. Називаючи власні ідеї потенційно “дурними”, ми намагаємося захистити себе від можливої критики. Ми ніби кажемо: “Якщо ти вважаєш це дурницею, то я тобі вже казав, що так може бути”.

Але ось правда – жодна ідея, народжена щирими роздумами та цікавістю, не є “дурною”. Кожна ідея, кожне питання – це сходинка на шляху до зростання.

Це все частина творчого процесу – того самого, який може привести до інновацій, проривів і глибоких осяянь.

4. “Мені не потрібна допомога”

На перший погляд, твердження, що нам не потрібна допомога, може здатися ознакою впевненості, самодостатності та стійкості. Але психологія говорить про інше.

Рішуча відмова від підтримки чи допомоги, особливо коли вона потрібна, насправді може свідчити про невпевненість у собі. У глибині душі ця фраза може випливати зі страху здатися слабким або некомпетентним.

Це може бути результатом викривленого сприйняття того, що прохання про допомогу є ознакою слабкості, тоді як насправді це невід’ємна частина людського зв’язку та зростання.

Тож замість того, щоб чинити опір допомозі, давайте розглядати її як можливість – можливість вчитися, розвиватися і зміцнювати наші зв’язки з іншими.

Надмірне вибачення – дуже поширена звичка, яка може підірвати нашу впевненість у собі. Починати свої висловлювання з “Вибачте, але…” – це спосіб пом’якшити наші твердження, зробити їх більш прийнятними для інших.

Але ця фраза може надіслати підсвідомий сигнал, що ми відчуваємо, що наші ідеї чи думки можуть бути незручними чи обтяжливими для інших.

Щоб побороти цю звичку, ми можемо почати з усвідомлення того, коли і чому ми використовуємо цю фразу. Чи це тому, що ми боїмося того, як наші слова будуть сприйняті? Чи ми відчуваємо, що наш внесок є менш цінним? Визначивши основне переконання, що лежить в основі цієї моделі, ми можемо кинути їй виклик і змінити власну поведінку.

Наприклад, замість того, щоб сказати “Вибачте, але я думаю…”, ми можемо сказати “З моєї точки зору…”.

6. “Чи є в цьому сенс?”

Ви щойно висловили свою думку, поділилися ідеєю або висловили свої почуття. Потім, майже інстинктивно, ви запитуєте: “Чи є в цьому сенс?”. Це, здавалося б, невинне запитання – проста перевірка, щоб переконатися, що ваш слухач зрозумів.

Однак, якщо цю фразу використовувати надмірно, вона може бути витонченою ознакою невпевненості в собі. Це виглядає так, ніби ми не зовсім впевнені, що наші думки є послідовними або достатньо цінними, щоб бути зрозумілими.

Несподіваним тут є те, що ті, хто часто ставлять це питання, зазвичай є чіткими комунікаторами! Невпевненість у собі змушує їх шукати непотрібних підтверджень.

Ключ до подолання цієї звички – довіра до власних комунікативних навичок та інтелекту наших слухачів.

7. “Я не можу”

Фраза “Я не можу” є тонким, але потужним індикатором невпевненості в собі та відсутності впевненості. Коли ми говоримо собі, що не можемо чогось зробити, ми зміцнюємо віру в наші обмеження, а не в наш потенціал.

Однак багато з того, що ми вважаємо неможливим, часто є тим, що ми ніколи не пробували або пробували лише кілька разів. Це не справжні обмеження, а самообмеження.

Щоб змінити таке мислення, корисно замінити “Я не можу” на “Я ще не спробував” або “Я працюю над цим”. Ці фрази заохочують мислення, спрямоване на розвиток, і нагадують нам, що навички та вміння можна розвивати з часом.